час, за який світло від природних чи штучних небесних об’єктів доходить до спостерігача. Визначають за рівнянням:

t_A=499.004782ρ, де t_A – абераційний час, с; ρ - відстань до небесного об’єкта, а.о.

Абераційний час враховують у разі обчислення орбіт планет та їхніх супутників, штучних супутників Землі тощо.

спотворення зображень об’єктів оптичною системою. Поділяють на геометричну (найпоширеніші: астигматизм, дисторсія, кома, сферична аберація), хроматичну, дифракційну та термооптичну.

Геометричні та хроматичні аберації оптичної системи, на відміну від дифракційних, можна практично усунути, дібравши оптичні елементи. Дифракційні аберації усунути в принципі неможливо, вони визначають роздільну здатність приладу (наприклад, телескопа).

явище, пов’язане зі зміною видимого положення світила на небесній сфері, що зумовлена скінченним значенням швидкості світла та рухом спостерігача разом із Землею у космічному просторі.

Розрізняють добову, річну та вікову аберацію світла.

Астрономічною практикою визначено загальні закони аберації світла:

• видиме положення об’єкта на небесній сфері зміщується щодо справжнього по дузі великого кола, що проходить через справжнє положення та апекс об’єкта;
• кут між видимим положенням об’єкта та апексом менший, ніж кут між апексом і справжнім положенням об’єкта на небесній сфері в бік апекса;
• з точністю до малих значень першого порядку зміщення аберації світла пропорційне до синуса кута між напрямом на об’єкт та апексом спостерігача.

глибоководна (2000...7000 м) зона Світового океану. Займає понад 75% площі дна океану. Умови життя абісалі стійкі, характеризуються відсутністю сонячного світла, слабкою рухливістю водних мас, високим гідростатичним тиском (20...60 Мпа), сталими температурою (0...+2˚С), солоністю (близько 35%) та густиною води, обмеженістю джерел харчування, бідністю тваринного світу. Населена глибоководними (абісальними) тваринами. Більшість мешканців абісалі – стенобіонти.

Тип глибоководних рівнин, приурочених до улоговин ложа океану та западин крайових морів перехідної зони. За морфологічними ознаками абісальні рівнини розділяються на плоскі, (субгоризонтальні) і горбисті. Останні особливо характерні для тихого та індійського океанів.

Глибоководні морські та океанічні відклади, що займають біля 90% площі дна світового океану. Залягають переважно на глибині понад 3 км. У залежності від переважання частинок того або іншого походження поділяються на органогенні та полігенні. До органогенних відносять пухкі або ущільнені осади, утворені, найчастіше, із скелетів планктонних організмів, напр., вапнякові і кременисті мули. Полігенні абісальні відклади представлені червоною глибоководною глиною. Серед найбільш типових включень червоної глини залізо-марганцеві конкреції.

1) в геоморфології – сукупність процесів, які сприяють видаленню продуктів вивітрювання. Синонім термінів "поверхневий змив" і "денудація".

2) в гляціології – зменшення маси льодовика або снігового покриву при його таненні, випаровуванні тощо.

Обробка різанням, яке здійснюється безліччю абразивних зерен. Результат абразивного обробляння.

Здатність гірських порід зношувати тверді тіла, які контактують з ними (деталі машин, бурових доліт, інструменти і т.і). Зумовлена в основному міцністю, розмірами і формою мінеральних зерен, що складають породу.

процес розмивання й руйнування берегів морів, річок і водосховищ під впливом ударів хвиль, вивітрювання або господарської діяльності людини.